с.Павликівці

ІСТОРІЯ

СЕЛА ПАВЛИКІВЦІ

ВОЛОЧИСЬКОГО РАЙОНУ ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

       Село Павликівці, центр сільської ради, розташоване за 30 км. від районного центру і за 25 км. від залізничної станції Війтівці на лінії Хмельницький – Тернопіль. За 2 км. від села проходить шосе Київ – Львів.

       Населення 240 чол. Сільській раді підпорядковується село Мочулинці.

       Село Павликівці засноване в 1842 році. Існує згадка про те ,що село було засновано селянином Павлюком (звідси і назва Павльоківці). Село належало панам Цинталовичам. Жителі села терпіли соціальні та національні гноблення. Ніхто не дбав  про освіту, охорону здоров’я. Нужденне безпросвітнє життя, антисанітарні умови спричинили масове поширення хвороб. Найстрашнішим лихом була епідемія холери в 1831 році. Становище селян погіршувалось стихійними лихами, частими пожежами, посухою. Великих посух зазнало село в 1889-1890рр., а в 1982 врожай знищили зливи.

       На початку 1898 року почалися заворушення серед селян проти поміщиків і чиновників проти перевезення селян до Сибіру.

       Великою подією в історії села став початок будівництва церкви у 1901 році.  В 1903 році на свято Покрови, церква була освячена єпископом, священиками з усієї округи.

       Непривабливий був зовнішній вигляд с.Павликівці, похиленні селянські хати, маленькі вікна, солом’яні стріхи і холодна піч в середині – все це свідчило про убогість селянського життя. Медичне обслуговування сільського населення було дуже примітивним.

       До 1917 року більшість родючої землі належала поміщикові , церкві і куркулям. Де-не-де були розкидані дрібні шматочки селянських наділів. Справжнім святом для селян  була звістка про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді. В кінці 1917 року розподілили між безземельними та малоземельними селянами панську та церковну землі, сільськогосподарський ремарент та хліб. Пан Цинталович був застрелений жителем села Федотом Берцюхом з вікна власної хати.

       Наприкінці 1918 року село окупували австро-німецькі інтервенти. В кінці 1919 року частини 2-ї Української радянської дивізії визволили Павликівці. З 1927 по 1928 рр. існували СОЗи. Головою СОЗу був Стефан Гайдук. У 1929 році було створено колгосп, першим головою ,якого був Забурмеха Степан Іванович. У 30-і роки було закрито церкву, знято хрест і в приміщенні церкви, за ініціативою комсомольців було створено клуб. Село прозвали Червоним.

       В перші роки радянської влади відбулися зміни в культурному житті села. Відкрилася школа, працювали гуртожитки. Під час масової колективізації були оголошені куркулями і вислані у віддаленні кутки країни Петро Муц, Гринько Муц, сім’ї Кондратюків та Павелкових.

       Голод 1933 року в селі був не дуже важкий, окрім сім’ї Швець, котрій було дуже важко.

       7 липня 1941 року село Павликівці захопили гітлерівські війська . Почались терор та насилля. Біля 40 чол. вивезено на каторжні роботи. Колгосп перетворили на «Громадський двір» та «Маєток», в якому селян примушували працювати задарма . Всі жителі зобов’язані були сплачувати непосильні подати.

       На початку березня Павликівці було визволено від ворога. В боях під Павликівцями віддали своє життя 71 солдат Червоної армії. Їх могили – св’ящене місце для кожного жителя села. Їх імена золотом викарбовано на обеліску , встановленому в центрі села.

       Після війни колгоспні ферми , майстерні та інші будівлі були в руїнах і згарищах. Не вистачало насіння, машин та інвентаря. Доводилось працювати і в день, і в ночі, але посівну завершили вчасно. Площа сільськогосподарських угідь 2,2 тис.га.

       З квітня 1944 року в Павликівцях знову почала працювати школа, налагоджувалась робота будинку культури , бібліотеки.

       За роки Радянської влади, набагато зріс культурний та освітній рівень трудящих села. Повністю ліквідовано не писемність, всі діти шкільного віку навчались в восьмирічній школі. Своє дозвілля трудящі проводили у комсомольському будинку культури. Агіткультбригада часто виступала перед колгоспниками в полі, на фермі, на току.

       Жителі гордилися передовиками праці колгоспу: Вавринюк Р.Р., Вавринюк С.А., Забурмеха В.П., Муляр П.М., Мізерія З.Г., Околіта П.В., Стахова Л.М., Трач Є.І., Фіщук Н.Д., Чепко М.С., Забурмеха З.І., Білик М.Д.